1/22/2012

Eurotrip (part 1)

   В цьому пості хочу розповісти про свій перший досвід подорожей автостопом і взагалі, що воно таке автостоп по Європі.

   Отже, на осінніх канікулах, які були у мене на початку листопада, я вирішив поїхати до друга в Прагу. Почав гуглити квитки, різні авіалінії, якісь автобусні маршрути якими я найдешевше зможу туди дістатися. Виявилось, що всі варіанти були дорожче, ніж я планував витратити. Тож я вирішив їхати автостопом. Багато хто розповідав про це, що в Європі це досить безпечно і більш ніж реально. Знаю людей, які це робили, але сам ніколи не наважувався.

Вільнюс. Складаю карту в рюкзак
   Їхати я мав з Вільнюса пізно ввечері. З собою у мене була тільки карта автомобільних шляхів Європи, дві банки тушонки, хліб, пів кіло яблук, вода і дещо з одягу. Я не знав що мене чекає, не знав мови, щоб питати водіїв і не знав навіть точної дороги, по який мені краще їхати. Почав я зі стоянки автобусів, біля стадіону. Питав кожного водія чи не їде він у напрямку Польщі. Один з водіїв сказав, що на південь ніхто не їде, а на Польщу краще їхати через Каунас. Там ніби то більше фур їде і є шанс, що мене хтось підкине. На цьому ж автобусі я дістався до транспортної розв`язки біля Каунаса і почав "голосувати". Нагадаю, це було вже близко опівночі.

   Через 15 хвилин зупинилася новенька Мазда і молодий чоловік запросив мене всередину. Він був литовцем, але добре розумів і розмовляв російською. Він підвіз мене десь 15-20 кілометрів, побажав вдачі і залишив на дорозі. Так все і почалося. 

   Це була найскладніша ніч усієї подорожі. Було дуже холодно, мене завезли на якусь дорогу, на якій я не планував бути. Там не було ліхтарів, машини їздили з періодичністю одна на 10 хвилин. По цій дорозі я йшов приблизно години 3 буквально засинаючи на ходу. Але нарешті мене підібрав молодий хлопець і довіз до головної розв`язки. 

   Кордону я дістався рано вранці, трошки поїв і почав ловити машину. Вдаватися у деталі не буду, але дістався до Варшави я пізно ввечері цього ж дня змінивши близько 7 водіїв. Викинули мене на околиці Варшави, нікого зловити було вже нереально, тому що всі їхали в місто і я вирішив прямувати крізь нього. Грошей у мене не було, тільки трошки литовських літ і невеличка сума в євро на картці, тому у міському автобусі водій дозволив мені проїхати безкоштовно. Де виходити я не мав жодного уявлення, тому побачивши перший макдональдс я швидко вистрибнув і пішов ловити вай-фай. 

Варшавський мак. Твіт "мамо, все добре, я живий"
  Айпод допоміг мені зрозуміти де я знаходжуся, по карті я зрозумів куди мені треба, проклав уявний маршрут і пішов. Пройшов я приблизно пів Варшави, побачив трошки строго міста, пройшовся через міст, побачив новий стадіон і т д. Нажаль фото практично нема, тому що після подорожі айпод хакнувся і всі фотки були втрачені.

   Таким чином я дістався межі міста, де знову став ловити машину. Найголовніше у цьому - знайти хороше місце. По-перше воно має бути не за поворотом, щоб водій міг побачити тебе здалеку. По-друге місця має нормально освітлюватись, якщо це ніч і по-третє поряд не повинні стояти люди чекати автобуса чи ще шось. 

   Хвилин через 15 зупинилась маленька хонда з квітами на дверях і молодий чоловік запросив мене всередину. Його звали Арек, він трошки розмовляв російською і тримав квітковий бізнес в Варшаві. Арек був найпривітніший і найдивніший з водіїїв, які мене підвозили. Він одразу запросив мене переночувати у нього, а зранку поїхати далі. Я відмовився і попрохав його відвезти мене на ту трасу, на яку мені було потрібно, він погодився. Почав розповідати мені про місто, про те як тут гарно вдень і що я маю обов`язково приїхати сюди ще раз. Доїхали до заправки, він купив мені польску сімку і сказав, щоб я йому подзвонив, якщо щось станеться чи коли я буду повертатись, щоб я з ним зустрівся і він покаже мені місто. Авжеж я був наляканий такою гіпер гостинністю, тому я мовчки погоджувався з усім, що він казав і тримав вухо насторожі. Він мене висадив і сказав, що через пів години буде їхати назад і подивиться, чи підібрав мене хтось чи ні. На моє щастя, десь за 10 хвилин зупинилась величезна фура і водій сказав, що може підкинути мене аж до Кракова. 

   Далі я повністю відрубився, тому що не спав практично дві доби. Зранку водій поляк мене розбудив і сказав, що їде на розвантаження і якщо я хочу, можу ще поспати. Я погодився, ще десь 2 години я спав у фурі, в центрі Кракова на задньому подвіррі якогось супермаркету, куди він віз свій вантаж. 

   Коли прийшов час повертатись назад, поляк сказав, що викине мене на околицю. Доки ми їхали, він намагався зв`язатися з іншими водіями по рації, може пощастить і мене хтось підхватить. І тут раптом на світлофорі поруч з нами зупиняється фура, він щось питає у вікно і каже мені, щоб я швидко пересаджувався туди. Я нічого не розуміючи хапаю рюкзак і посеред дороги перебігаю в іншу фуру, де вже інший поляк каже, що він їде прямісінько до Праги. Це був просто подарунок долі.

єдине фото фури, яка мене підвозила
   Майже 6 годин по осіннім лісам південно-західної Польші. Дуже красиві пейзажі, маленькі містечка вже більш схожі на європейські села, багато оленів, яких ми, нажаль, не бачили. Зупинились на "паузу", як сказав водій, він пригостив мене кавою, я пригостив його яблуком, ми трошки перепочили і поїхали далі.

   До Праги ми дісталися вже пізно ввечері, він висадив мене на межі міста і підказав напрям куди йти. Десь біля години я блукав по цим розв`язкам, коли побачив на обрії жовту літеру М, яка означала для мене спасіння у формі вай-фаю, який допоміг мені дізнатися своє місцезнаходження.

   Як виявилось, я був неподалік від метро Černy Most. З польскої сімки я подзвонив Максу, сказав де я, він відповів, що зараз приїде і забере мене. Вже через годину мене чекав душ, чай і хороший вечір з добрим другом.

Про пригоди в Празі і дорогу назад читайте у наступій частині


3 комментария:

  1. вау, дуже цікаво :) оце так пригоди!
    із нетерпінням чекаю на другу частину

    ОтветитьУдалить
  2. вот это да,ты герой!

    ОтветитьУдалить
  3. Пригоди так пригоди, тобі книгу треба писати:)

    ОтветитьУдалить