10/03/2012

Неделя благотворительности

Каждый человек в какой то степени отвечает за то, что его окружает. Как за природу, так и за людей рядом. И эта ответственность, которую нужно не боятся нести. LCC не стал исключением и с 1 по 6 октября у нас началась неделя служащих лидеров, если можно так перевести. (Servant Leadership week).

В понедельник с 10 до 14 утра действовала станция для сдачи крови, и каждый желающий мог отдать пол литра себя, тем самым помогая как минимум трем больным.
Я тоже не упустил такую возможность, заодно и прошел анализ крови, который оказался просто отличным.


Также в понедельник была представление проекта KIVA, который оказался очень простым, но в тоже время очень практичным и действительно работающим.

На сайте проекта http://www.kiva.org загружаются истории людей, у которых есть нужда в чем-то. Естественно, там нет людей, которым не хватает денег на новый айфон, в основном это люди, которым нужна довольно конкретная помощь. Например парень из Кении копит деньги на корову, или женщине в Парагвае нужен хоть какой то компьютер.

Смысл проекта в том, что любой человек может зайти на сайт и одолжить 25 долларов любому участнику проекта. Далее можно следить за обновлениями проекта и как только поставленная цель достигнута и участник возвращает деньги в KIVA, их перечисляют на ваш счет. Своего рода социальный банк получается.

Во вторник прошла лекция о том, кто такой служащий лидер и как им быть. Я подумал, что мы действительно больше уважаем и берем в пример тех людей, которые могут не боятся служить окружающим. Пусть это даже будет помощь соседке донести сумки до дома.

На протяжении всей недели в холле продается кофе за символическую плату, которая уходит на благотворительность.


В пятницу будет еще одна лекция по программе развития лидеров и в субботу все теоретический знания будут применятся на практике. Все желающие разделятся на группы и будут "служить" городу. Кто-то будет просто убирать мусор, кто-то пойдет в дом престарелых, кто-то будет готовить еду в приюте для бездомных, кто-то пойдет в детский дом. Для каждого найдется дело, которым можно послужить для окружающих.

Немного фотографий с прошлогоднего проекта.




Не будьте равнодушны к тому, что происходит рядом с вами. Если не можете помочь практически , то хотя бы не сорите :)


9/03/2012

Back in black

Восстанавливаю блог, так как начался мой второй год в LCC International University, а твиттера мне не хватает, чтоб полностью описать что со мной происходит.

Решил вести блог на русском, так как информация актуальна не только для украинцев, но и для россиян, белорусов, молдаван и т. д.

Для начала немного расскажу о своем лете. Каникулы здесь длятся 4 месяца, от мая по август. Большинство студентов едут куда то работать, то ли в США, то ли где то в Европе. Многие уехали в Штаты по программе Work&Travel, кто-то поехал в Грецию, кто-то в Англию. Я нашел и получил работу в Финляндии, на ферме http://www.mansikkatori.com/. Работали на полях с клубникой, иногда собирали горох. Работа довольно изнуряющая, так как нужно вставать в 5 утра и работать (нагибаться-разгибаться) практически без перерывов до 16-18 вечера, иногда даже до 20-21. Много описывать Финляндию не буду, все можно посмотреть в 4 выпусках видеоблога "Вести с Полей", который я вел в течении этого времени.


В Финляндии я был всего месяц, в июне-июле. Весь май я пробыл дома, в Украине, половину июня я волонтерил в Литве, помогал с английскими лагерями для детей и также курировал группу школьников из Латвии и Украины, которые приезжали в университет по короткой ознакомительной программе на неделю. 

Сейчас я снова в Литве, уже началась учеба и практически все студенты уже вернулись в Клайпеду. Я поменял комнату, теперь я живу в шестиместной, с двумя белорусами, латышом, молдаванином и украинцем. Комната веселая, как и весь этаж, так что скучать мне точно не придется. 

С этого года начинаю работать в Admissions office, своего рода приемная комиссия. Буду переписываться со школьниками, которые собираются поступать, консультировать их по разным вопросам, заниматься офисной работой и т. д. Общая нагрузка 20 часов в неделю. Думаю, смогу совмещать с учебой.

Уже получил свое расписание. С этого года я начинаю глубже учится по свой специальности, это Теология, и вот мои классы на этот семестр:

- Introduction to Sociology
- Apologetics
- Introduction to Bible
- Introduction to Philosophy
- Media Culture
мой первый учебник


Буду стараться постить более регулярно и держать вас в курсе того, что со мной происходит.





2/05/2012

Eurotrip (part 2)

Продовження історії (початок) про мої подорожі по Європі. А точніш, як я гуляв по Празі і як повертався назад.

У столиці Чехії я був повних два дні, за які ми обійшли все, що можно було обійти. Екскурсував мене мій старий добрий друг Макс, за сумісництвом засновник Українського Національно-Культурного Центру у Празі. Про його діяльність можете почитати тут.

Прага - це суцільний символізм. Кожна колона, кожна деталь на кожному будинку чи монументі щось означає. Цікаво, що Чехія це фактично історичне серце європейського християнства, а зараз це одна із найбільших в Європі країн агностиків. Величезні церкви, датовані 14-15 сторіччями відвідуються тільки туристами.
Собор Святого Вита
Традиційно сфоткались біля Starbacks і Hard Rock Cafe, поїли в KFC, тобто зробили те, що роблять майже усі туристи з країн, де нема цих "благ".




Дуже вразила мене транспортна система у Празі. Дорого для туристів, але якщо ти там живеш це дуже зручно і доволі дешево. Усі типи транспорту пов`язані між собою. Метро, автобуси, трамваї,- все ходить вчасно з максимальним запізненням в одну хвилину. Все розраховано так, що якщо об 11:30 приходить потяг метро, то об 11:33 на зупинку біля цієї станції підходить автобус. Таким чином місто дуже розвантажується і у годину пік не доводиться пхатися у вагон і тертися з усіма пасажирами. 

Архітектура дуже вражає. Чого вартий один "Празький Град". Відчуваєш себе у середньовіччі, коли проходиш біля будинку, де жив Сальвадор Далі, коли можеш зазирнути у вікна концерт холу, де вперше виступав Моцарт. Усвідомлюєш, що тут відбувалась історія. Почуття неможливо передати.


на пам`ять

Багато хороших спогадів залишилось, неможливо все розповісти, тому далі мова піде про мій зворотній автостоп, який був швидше і трошки легше.

Трошки фото з Праги є в моєму альбомі вконтакті (тиснути сюди)

Рано вранці Макс провів мене на метро, я доїхав до кінцевої зупинки, неподалік була потрібна мені дорога і я почав ловити авто. Спочатку "не клювали", десь тільки через пів години зупинився червоний Seat і молодий чоловік запросив мене всередину. Як виявилось це був британець, якій працює в Чехії у компанії Seat. Підвіз він мене не так далеко, але за цей час я встиг вислухати як складно в Чехії вести бізнес і наскільки вони усі жадібні до грошей. 

Потім було ще кілька водіїв, серед яких був якийсь місцевий чиновник міста Hradec Kralove, яке я майже повністю пройшов пішки. Ближчше до кордону мені підфортило і мене взяв чоловік, який їхав у Варшаву. Йому як раз треба було практикувати англійську і ми доволі довго розмовляли про те, як треба проектувати системи електорнного банкінгу, тому що саме цим він  займається половину свого життя.

Знову Варшава захопила мене вночі, але на цей раз мені вдалося її оминути і не блукати містом пів ночі. Я попрямував далі повз столицю Польщі. Запам`ятався дідусь років за 70 на старенькій Шкоді яскраво зеленого кольору, який на спусках глушив мотор, тим самим економлячи пальне. Молодий амбіціозний хлопець, який розповідав що треба робити в Литві, для того, щоб стати успішним. Який бізнес відкривати, у якому банці брати кредит і як поводитись з конкурентами. Загалом люди доволі привітні і відкриті на розмову. 

Друга ніч застала мене вже зовсім поряд, біля Каунаса, і я вже думав, що доведеться знову ніч проводити на трасі. Але на моє щастя на темній дорозі мене побачив далекобійник, який прямував якраз куди мені було треба. За три години ми були на місці, я поїв, як людина, сходив в душ і ліг спати у нормальне ліжко.

Підсумовуючи мою поїздку, трошки статистики. Загалом я проїхав приблизно 2700 км, змінив близько 25 водіїв, пройшов пішки десь 50 км (по моїм підрахункам), 3 ночі провів на трасі, не витратив ані копійки.

Тим, хто вважає, що автостоп це романтика і це дуже весело, скажу, що це не зовсім так. Це складно, для цього потрібно добре підготуватися і детально все спланувати. Треба бути готовим до усього, тому що на дорозі може статися все, що завгодно. Але все це того варте!
стікер у Празькому метро


1/22/2012

Eurotrip (part 1)

   В цьому пості хочу розповісти про свій перший досвід подорожей автостопом і взагалі, що воно таке автостоп по Європі.

   Отже, на осінніх канікулах, які були у мене на початку листопада, я вирішив поїхати до друга в Прагу. Почав гуглити квитки, різні авіалінії, якісь автобусні маршрути якими я найдешевше зможу туди дістатися. Виявилось, що всі варіанти були дорожче, ніж я планував витратити. Тож я вирішив їхати автостопом. Багато хто розповідав про це, що в Європі це досить безпечно і більш ніж реально. Знаю людей, які це робили, але сам ніколи не наважувався.

Вільнюс. Складаю карту в рюкзак
   Їхати я мав з Вільнюса пізно ввечері. З собою у мене була тільки карта автомобільних шляхів Європи, дві банки тушонки, хліб, пів кіло яблук, вода і дещо з одягу. Я не знав що мене чекає, не знав мови, щоб питати водіїв і не знав навіть точної дороги, по який мені краще їхати. Почав я зі стоянки автобусів, біля стадіону. Питав кожного водія чи не їде він у напрямку Польщі. Один з водіїв сказав, що на південь ніхто не їде, а на Польщу краще їхати через Каунас. Там ніби то більше фур їде і є шанс, що мене хтось підкине. На цьому ж автобусі я дістався до транспортної розв`язки біля Каунаса і почав "голосувати". Нагадаю, це було вже близко опівночі.

   Через 15 хвилин зупинилася новенька Мазда і молодий чоловік запросив мене всередину. Він був литовцем, але добре розумів і розмовляв російською. Він підвіз мене десь 15-20 кілометрів, побажав вдачі і залишив на дорозі. Так все і почалося. 

   Це була найскладніша ніч усієї подорожі. Було дуже холодно, мене завезли на якусь дорогу, на якій я не планував бути. Там не було ліхтарів, машини їздили з періодичністю одна на 10 хвилин. По цій дорозі я йшов приблизно години 3 буквально засинаючи на ходу. Але нарешті мене підібрав молодий хлопець і довіз до головної розв`язки. 

   Кордону я дістався рано вранці, трошки поїв і почав ловити машину. Вдаватися у деталі не буду, але дістався до Варшави я пізно ввечері цього ж дня змінивши близько 7 водіїв. Викинули мене на околиці Варшави, нікого зловити було вже нереально, тому що всі їхали в місто і я вирішив прямувати крізь нього. Грошей у мене не було, тільки трошки литовських літ і невеличка сума в євро на картці, тому у міському автобусі водій дозволив мені проїхати безкоштовно. Де виходити я не мав жодного уявлення, тому побачивши перший макдональдс я швидко вистрибнув і пішов ловити вай-фай. 

Варшавський мак. Твіт "мамо, все добре, я живий"
  Айпод допоміг мені зрозуміти де я знаходжуся, по карті я зрозумів куди мені треба, проклав уявний маршрут і пішов. Пройшов я приблизно пів Варшави, побачив трошки строго міста, пройшовся через міст, побачив новий стадіон і т д. Нажаль фото практично нема, тому що після подорожі айпод хакнувся і всі фотки були втрачені.

   Таким чином я дістався межі міста, де знову став ловити машину. Найголовніше у цьому - знайти хороше місце. По-перше воно має бути не за поворотом, щоб водій міг побачити тебе здалеку. По-друге місця має нормально освітлюватись, якщо це ніч і по-третє поряд не повинні стояти люди чекати автобуса чи ще шось. 

   Хвилин через 15 зупинилась маленька хонда з квітами на дверях і молодий чоловік запросив мене всередину. Його звали Арек, він трошки розмовляв російською і тримав квітковий бізнес в Варшаві. Арек був найпривітніший і найдивніший з водіїїв, які мене підвозили. Він одразу запросив мене переночувати у нього, а зранку поїхати далі. Я відмовився і попрохав його відвезти мене на ту трасу, на яку мені було потрібно, він погодився. Почав розповідати мені про місто, про те як тут гарно вдень і що я маю обов`язково приїхати сюди ще раз. Доїхали до заправки, він купив мені польску сімку і сказав, щоб я йому подзвонив, якщо щось станеться чи коли я буду повертатись, щоб я з ним зустрівся і він покаже мені місто. Авжеж я був наляканий такою гіпер гостинністю, тому я мовчки погоджувався з усім, що він казав і тримав вухо насторожі. Він мене висадив і сказав, що через пів години буде їхати назад і подивиться, чи підібрав мене хтось чи ні. На моє щастя, десь за 10 хвилин зупинилась величезна фура і водій сказав, що може підкинути мене аж до Кракова. 

   Далі я повністю відрубився, тому що не спав практично дві доби. Зранку водій поляк мене розбудив і сказав, що їде на розвантаження і якщо я хочу, можу ще поспати. Я погодився, ще десь 2 години я спав у фурі, в центрі Кракова на задньому подвіррі якогось супермаркету, куди він віз свій вантаж. 

   Коли прийшов час повертатись назад, поляк сказав, що викине мене на околицю. Доки ми їхали, він намагався зв`язатися з іншими водіями по рації, може пощастить і мене хтось підхватить. І тут раптом на світлофорі поруч з нами зупиняється фура, він щось питає у вікно і каже мені, щоб я швидко пересаджувався туди. Я нічого не розуміючи хапаю рюкзак і посеред дороги перебігаю в іншу фуру, де вже інший поляк каже, що він їде прямісінько до Праги. Це був просто подарунок долі.

єдине фото фури, яка мене підвозила
   Майже 6 годин по осіннім лісам південно-західної Польші. Дуже красиві пейзажі, маленькі містечка вже більш схожі на європейські села, багато оленів, яких ми, нажаль, не бачили. Зупинились на "паузу", як сказав водій, він пригостив мене кавою, я пригостив його яблуком, ми трошки перепочили і поїхали далі.

   До Праги ми дісталися вже пізно ввечері, він висадив мене на межі міста і підказав напрям куди йти. Десь біля години я блукав по цим розв`язкам, коли побачив на обрії жовту літеру М, яка означала для мене спасіння у формі вай-фаю, який допоміг мені дізнатися своє місцезнаходження.

   Як виявилось, я був неподалік від метро Černy Most. З польскої сімки я подзвонив Максу, сказав де я, він відповів, що зараз приїде і забере мене. Вже через годину мене чекав душ, чай і хороший вечір з добрим другом.

Про пригоди в Празі і дорогу назад читайте у наступій частині


1/09/2012

Знову до науки


     Сьогодні вночі я приїхав в Клайпеду (Литва), де стартує другий семестр мого навчання в LCC. Три тижні вдома, які пролетіли як три дні і знову до науки, до нових знайомств, знань і досвіду. Їхав я цього разу через Ригу, це трохи дорожче і довше, ніж через Вільнюс, але воно було того варте. 

     Потяг номер 72 Запоріжжя Київ, день в Києві з друзями і братом.
     Автобус (ecolines.ua) до Риги, шлях зайняв приблизно 16 годин і 8 січня пообіді я вже був у столиці Латвії. Центр і старе місто дуже гарне, а околиці - суцільний совдеп. Кілька годин погуляв по старому місту, заліз на вежу, з якої все це видно і пройнявся духом Різдва, який ще вирує по вузеньким вулицям міста.

     Ввечері мене чекав автобус до Клайпеди (ollex.eu), а точніше це була маршрутка, яка за 4 години домчала нас до місця призначення і о першій ночі я вже стелив ліжко і вкладався спати у своїй кімнаті.

Усі квитки куплялися через інтернет, для цього довелося зареєструвати і прив`язвати картку до PayPal акаунту, який набагато спрощує інтернет шопінг по всьому світу.


     Зараз починається так званий Add/Drop тиждень, коли я можу додати собі якісь класи чи "дропнути" ті, що мені не подобаються чи не потрібні. Ось класи, які є в моєму розкладі, нагадую, це все англійською:

- History of World Civilizations
- Introduction to Literature
- Academic Writing
- Public Speaking
- Business Spreadsheats
- Quantitative Reasoning

     Business Spreadsheats я вже встиг дропнути і замість нього взяв собі Introduction to Conflict Studies. Частково я можу керувати своїм розкладом і змінювати його так, як мені зручно. Є курси, які я зобов`язаний пройти, і я можу їх поставити собі у першому році, а можу залишити на останній. І є так звані electives, тобто курси не передбачені моєю спеціальністю, але цікаві мені. Я можу взяти чотири таких класа на протязі усього навчання.

     Ще до нас у кімнату підселили американця Остіна, який тут по програмі Study Abroad Program усього на один семестр. Тобто я буду поліпшувати свою англійську не тількі у класах, але і в кімнаті.

     На цьому тижні проявлю і оцифрую плівку з Риги і обов`язково викладу. А поки що з Різдвом вас зі столиці Латвії:

 

12/29/2011

Що за блог?

Що за блог? 
Хто я такий? 
Нащо це все?




Вітаю усіх.
Для початку розкажу трохи про себе, навіщо я створив цей блог і про що тут буде йти мова

Мене звуть Рубель Олексій, мені 20 років, родом я з міста Запоріжжя. Зараз знаходжуся у Литві на навчанні, про що власне і піде мова.

Багато хто каже, що навчання за кордоном це шось нереальне, а европейська освіта це взагалі якийсь космос до якого неможливо дотягнутся типовому українцю, який закінчує школу і думає куди вступати.

Багато хто каже, що після наших шкіл нікуди не беруть, а наша освіта не визнається у світовій спільноті навчальних закладів.

Багато хто думає, що це захмарно дорого і українська сім`я не взмозі мати такого "студента" на своєму утриманні.

Багато хто вважає, що для цього треба забагато зусиль і вся ця европейська освіта цього не варта

Мета цього блогу - довести вам протилежне. Частково на моєму прикладі, частково на прикладі інших людей.

В більшості я буду писати про LCC International University (lcc.lt), тому що я сюди вступав, я тут вчуся і це все я зараз переживаю на собі.

Також мова піде про різні ресурси, програми, стипендії, які можуть допомогти українцю отримати хорошу освіту за кордоном.